988-го року Володимир Святославович повернувся до Києва з військового походу. Це був не перший похід князя, але цього разу замість військових трофеїв він привіз візантійську принцесу Анну, з якою щойно одружився в Херсонесі. Із молодим подружжям до Києва приїхали грецький митрополит і священники. Нещодавно князь прийняв православну віру, і тепер у його планах було поширити православ'я на Батьківщині. Першим кроком у цьому процесі князь бачив хрещення киян.
Хрещення Русі... Відправна точка історії великого народу... Драматизм епох і пошуків істини... Переплетення людських доль і промислу божого... Майже тисячу років Русь йшла до світла. У першому столітті на території майбутньої Русі проповідував Андрій Первозванний - слово про Христа чули Крим і Придніпров'я. Коли Апостол прийшов до місця, де згодом виріс град Київ, він сказав пророчі слова: "Бачите гори ці? На цих схилах засяє благодать Божа, буде град великий, і Бог спорудить на них багато церков". Але щоб так сталося, повинні були пройти століття...
У чистих водах Хрещення, як у лазні нового буття, здійснилося таємниче перетворення руської духовної стихії, закладене князем Володимиром, прозваним у народі Красним Сонечком. Світло, яке випромінювала віра рівноапостольного святого, освітлювало всю країну. Православ'я поширювалося швидко. Хрестилося населення великих міст і малих селищ Київської Русі. Слідом за князем у купіль вічного життя увійшли жителі Луцька, Полоцька, Турова, Тмутаракані. У Києві ще за життя Володимира були зведені сотні церков. На півночі держави язичництво трималося довше і міцніше, але і там, після нетривалого періоду двовір'я, християнство перемогло...
Звільнивши Київ від ідолів, Володимир почав проявляти зусилля, щоб віру князя розділили і його піддані. В першу чергу хрестилися його сини і бояри. Духовенство, що прибуло з Херсонеса, і навіть сам Володимир, ходили по місту і проповідували. Заходили до будинків, розмовляли з людьми, збирали цілі юрби, щоб розповісти про християнське вчення, яке прийняв великий князь і його діти. Потім Володимир розіслав по всьому місту гінців з наказом жителям зібратися на березі Дніпра, прикріпивши заклик всією вагою своєї князівської влади. "Якщо хто не прийде, багатий чи бідний, жебрак або раб, він буде мені ворог..."
У 988 році князь Володимир повертався до Києва зовсім не таким, яким залишив його, вирушаючи в похід на Херсонес. Захоплене місто, "Вена цариці", повернули Візантії. На горі, яку насипали посеред міста, поставили церкву, зведену на честь Хрещення руського князя. Урочистим був шлях додому - попереду великого князя з молебнями і піснями несли хрести, ікони та святі мощі. Здавалося, сама вселенська церква рушила в простори руської землі, і Київська Русь відкривалася назустріч Христу і його церкві. Повністю змінилося моральне життя князя Володимира. Він розпустив свої гареми. Рогнеді, своїй першій дружині, він послав сказати: "Я тепер християнин, і повинен мати одну дружину. Ти ж, якщо бажаєш, вибери собі чоловіка серед бояр..."
Після розповіді послів про дивовижну красу богослужіння в Константинополі Володимир, незважаючи на висловлений намір хреститися, зволікав. У кінці Х-го століття Київська Русь почала відігравати важливу роль на міжнародній арені. Союз з Візантією, на той час найвпливовішою державою, зробив би її більш авторитетною. Між тим, з волі Божої, зовнішні події вели князя до зіткнення з православною вірою. У нагороду за військову допомогу імператору Василю князь Володимир просив руки сестри імператора Анни. Для візантійців така пропозиція була нечуваною зухвалістю - не пристало християнам віддавати дружин за язичників. "Спочатку хрестись" - була відповідь...
У рік 987 Володимир скликав бояр і старців і сказав: "Приходили до мене мусульмани, латиняни, євреї та хвалили свої закони. Потім прийшли греки, лаючи всі закони, а свій вихваляючи. Мудро кажуть вони, чудно чути їх - розповідають про інший світ; про те, що той, хто перейде в нашу віру, то померши, воскресне, і не померти йому вовіки. Що порадите мені?" "Знай, князю, - відповіли бояри, - що свого ніхто не лає, а тільки хвалить. Пошли мужів, дізнайся, як кожен з них Богові служить". Володимиру припала до душі така порада. Вже через кілька днів 10 розумних мужів вирушили в дорогу...
Серце Володимира відгукнулося, коли грецький філософ почав новозавітну розповідь. Ці розповіді князь уже чув від своєї бабці, княгині Ольги. "Коли Ісус виріс, і було йому 13 років, - говорив грек, - став він проповідувати Царство Небесне і творити дива. Вибрав 12, яких учнями своїми назвав, і став чудеса творити великі: мертвих воскрешати, прокажених очищати, кульгавих зціляти, сліпим прозріння дарувати. І хрестився він в Йорданії від Іоанна, показавши оновлення людям. Коли ж він хрестився, то відкрилося небо і дух зійшов на нього під виглядом голубиним, і голос мовив: "Ось син мій коханий, до нього ж моє благовоління..."
Володимир бажав почути всю Священну історію, і філософ, який уже розповів йому про Адама і Ноя, Авраама і Мойсея, продовжив свою розповідь. При суддях, забувши Бога, який вивів їх з Єгипту, стали сини Ізраїля служити бісові. Тоді розгнівався Господь, і попустив їх на розорення чужинцями. Коли ж вони почали каятися, милував їх, коли визволив їх - знову ухилялися на служіння бісу. Потім служив Ілля Жрець, потім - Самуїл Пророк, і сказали люди Самуїлові: "Постав нам царя!" І розгнівався Бог на синів Ізраїлевих, і поставив над ними царя Саула, який не захотів підкоритися Закону Господньому. Обрав тоді господь царем Ізраїля Давида, і вгодив Давид Богові...
988-го року Володимир Святославович повернувся до Києва з військового походу. Це був не перший похід князя, але цього разу замість військових трофеїв він привіз візантійську принцесу Анну, з якою щойно одружився в Херсонесі. Із молодим подружжям до Києва приїхали грецький митрополит і священники. Нещодавно князь прийняв православну віру, і тепер у його планах було поширити православ'я на Батьківщині. Першим кроком у цьому процесі князь бачив хрещення киян. 