СВЕТЛОЕ ХРИСТОВО ВОСКРЕСЕНИЕ, ПАСХА 2018
Наш банер


СВЕТЛОЕ ХРИСТОВО ВОСКРЕСЕНИЕ, ПАСХА 2018
СВЕТЛОЕ ХРИСТОВО ВОСКРЕСЕНИЕ, ПАСХА 2018
ПРОГНОЗ ПОГОДЫ

ГЕОГРАФИЯ САЙТА
free counters
ПЕРЕВОД САЙТА
Выбрать язык / Choose language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
  Історія православних храмов селища Петриківка.


Історія Петриківки нерозривно пов’язана з діяльністю останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського. Жителі селища шанують Калнишевського за те, що саме його звернення до митрополита Київського Гавриїла стало першим писемним джерелом з історії Петриківки.

На прохання парафіян с. Курилівка 20 лютого 1772 р. кошовий отаман П. І. Калнишевський направив клопотання до преосвященного Гавриїла, митрополита Київського, про благословіння на заснування Свято-Георгіївської церкви на новому місці - у с. Петриківка (Петрівка) на річці Чаплинці, «какое будучи не низкое, для ея и цвинтаря весьма способным и пристойным сыскуется... и желая в таком богоугодном деле и сами возможную им помощь подавать, к чему уже простирается и неусыпное старательство наше, потому Вашего ясне Високопреосвященства нижайше просим... на сооружение оной Свято-Георгиевской церкви в с. Петровке.

Після отримання клопотання, як писав Феодосій Макаревський, «от митрополита Киевского выдана была святительская благословительная грамота на освящение места под церковь и на самую закладку ее; по сей грамоте 23-го апреля 1773 года в слободе Петровке положено основание новой Свято-Георгиевской церкви; а 22-го марта 1775 года освящена Георгиевская церковь в новом селе Петровке, при реке Чаплынке...». Збереглися відомості про панотців, які проводили богослужіння у цьому храмі. Це - колишній 43-річний священик Свято-Георгіївської курилівської церкви Феодор Чепеліовський, родом з села Сергіївки Прилуцької протопопії, випускник Київської академії. У нього було двоє дітей. Тієї ж церкви 37-річний священик Логин Петров та 29-річний Фома Верхогляд, колишні запорозькі полкові старшини, навчені лише слов'янської грамоти.

А передісторія відкриття Свято-Георгіївської церкви в Петриківці була такою. Шістдесяті роки 18 століття стали початком так званої релігійної свободи, коли почали повертатися з-за кордону старообрядці, які за велінням уряду селилися в запорозьких землях і ставали, таким чином, сусідами військового товариства запорожців. Завдяки підтримці графа Потьомкіна старообрядці отримували пільги і щедрі обіцянки. Ситуація засмутила запорожців. Відомий катеринославський церковний діяч Феодосій Макаревський зазначав: «Под влиянием своих вожаков везде и повсюду волновался и страдал в Запорожье православный народ… страдало и скорбело вместе с народом духовенство, страдала и бедствовала за них и святая церковь Христова».

Прагнучи знайти вихід із складної ситуації у 1772 - 1774 роках в Самарському монастирі, як у центральному пункті Запоріжжя, на загальні ради збиралося духовенство, кошовий отаман Калнишевський і шановане товариство. Саме період 1772 -1774 років став часом відвідин вищезазначеними особами всіх зимівників і хуторів. Не лишилася поза увагою П.І.Калнишевського ситуація в селі Курилівці, розташованому у Дніпрових плавнях. За вказівкою кошового у Курилівці працює дві комісії: одна від запорозького коша, друга – від Старокайдацького хрестового намісництва.

Не зайвим є зазначити, що у 1772 році козацькі землі спіткав великий повсюдний паводок, а влітку 1772 чума. Запорізька Січ стає головним місцем збору пожертв коштів на церкви і монастирі. В ситуації яка склалася козацтво жорстко регулювало життя православних з метою зберегти православну віру від усіх іновірців. Це в подальшому стало свідомою метою для всіх православних запорожців, основою всіх душевних подумок і бажань. Козацтво не допускало навіть близького сусідства іновірців, не кажучи вже про їх поселення в козацьких землях.

Зусиллями Калнишевського швидко множаться села, хутори і зимівники в межах вольностей запорозьких. Перший документ стосовно Петриківки був датований 20 лютого 1772 року. Це повідомлення за № 117 митрополиту київському Гавриїлу від запорозького січового війська отамана Петра Калнишевського з військовою старшиною і товариством. Дане повідомлення було написане на підставі письмового звернення ієреів Свято-Георгіївської курилівської церкви Федора Чапеліївського, Логіна Петрова і Фоми Верхогляда з прихожанами. «Владения запорожского войска село Куриловка, тою стороною Днепра не вдали его и на таком месте и на такой низине положение свое имеет, ... что обыватели куриловские к тому же чрез таковы воды и большие пески и в своем хозяйстве спокойствия не находя, принуждены многие переселиться к реке Чаплинке... и просят о припослании многомощного благословения на сооружение вновь церкви при Чаплинке реке в селе, кое называться имеет Петровка».

З Рапорта до кафедральної контори від 27 травня 1773 року довідуємося про спорудження в Петриківці 23 квітня 1773 року церкви: «В кафедральную святейшего правительствующего Синода члена преосвященнейшего господина Гавриила архиепископа митрополита Киевского, Галицкого, контору нижайший рапорт». Далі повідомляється, що після видання благословительної 23 квітня 1773 року було закладено церкву в селе Петровке при реке Чаплинке, основанном взамен Куриловки.

Фундатором храму виступив сам кошовий отаман Петро Калнишевський (бл. 1690 - 1803 рр.), який власноручно уклав контракт з майстрами на будівництво та оздоблення храму. Уродженець с. Пустовойтівка Роменської протопопії Лубенського полку, П. І. Калнишевський пройшов шлях від козака до похідного полковника (1752 - 1761 рр.) й кошового отамана (1762, 1763, 1764 - 1775 рр.). Під час його перебування на посаді упродовж 1765 - 1775 рр. не тільки здійснювалася планомірна колонізація краю, але й відбувалося його духовне освоєння: Запорозький Кіш фінансував будівництво низки релігійних споруд у Присамар'ї та Приоріллі. Власним коштом Петро Калнишевський, окрім Свято-Георгіївської церкви у Петриківці, збудував Петропавлівський православний храм у Межигірському монастирі, Покровський - у Ромнах та Лохвиці. Закінчувалися роботи зі спорудження Свято-Георгіївського православного храму на кошти Калнишевського у Петриківці після зруйнування Січі, коли кошового отамана заарештували й відправили на заслання до Соловецького монастиря. В надзвичайно важких умовах ув'язнення він провів близько двадцяти п'яти років і був звільнений лише згідно волі імператора Олександра І. Незважаючи на арешт колишнього кошового отамана, 24 квітня 1776 р. Азовський губернатор В. О. Чертков звернувся до Г. О. Потьомкіна з рапортом: «Протовчанского уезда командир артиллерии капитан Салков ко мне представляет, что... священники Логин Петров и Фома Верхогляд поданным к нему доношением просим на достроение новосооружающейся в том местечке церкви во имя Святого Великомученика Георгия (которую начал строить бьівший кошевой Калнышевский собственным своим коштом) о выдаче из его, Калнышевского имения недостающего числа денег пятисот рублей, куда надлежит без представлення не оставить». Клопотання В. О. Черткова було задоволене, завдяки чому храм було швидко зведено. Серед цінних церковних речей, які зберігалися в козацькій церкві Святого Великомученика Георгія, Д. І. Яворницький особливо виділив престол, окутий згори щирим сріблом.

 

 

 

 

 

Свято-Георгіївський храм березень 1934 р. Фото І.Х. Гончара.
 Фотографував перед руйнуванням таємно, наспіх, рано вранці у напівтемряві, поки люди ще спали.


Зустрічаються свідчення, що церква з Курилівки була перевезена до Петриківки на валках. Для пошуку істини звернемося до писемних джерел 18 століття.

«От духовного здешнего Правления усмотрено, что церковь оной куриловской, за крайнею обветшалостью, реставрировать уже ни как не можно». Неможливість перевезення церкви поставила питання про будівництво нової дерев’яної церкви.

У 1784 році 3 січня прихожани Свято-Георгіївського храму воїнської слободи Петриківки у зверненні до Катеринославського духовного правління пишуть «доношение»: «Церковь есть деревянная, находится во всяком благосостоянии и къ отправлению въ ней священнослужения препятствия никакого нетъ. Выстроена коштомъ бывшего войска Запорожского кошового атамана Петра Калнышевского на отведенной подъ оную земли». Прихожани повідомляють, що при церкві є три священника, диякон, два пономаря. Приходських дворів нараховується 333, в них проживає чоловіків 1325, жінок 1240. Прихожани звертаються з проханням призначити другим дияком Прокопа Савицького віком 33 роки «состояния доброго, не пяница, не убийца, в домостроительстве своем исправлен и рачителен, не клеветник, не сварлив, ни окаких худіх делах не обличен, и ни к какому худому делу, а також и расколу неподозрителен». Далі читаємо обіцянку про те, що «избранный нами кандидат Прокопий Савицкий будет довольствоваться оною землею и протчими угодіи обще с нами и добротнім от нас подаянием и от оной нашей церкви по смерть свою к другой проситься не будет, в чем и сам на сем своеручна подписался». Доношеніе подписали святогеоргиевской церкви іерей Феодор Чепеліевскій, тоей же церкви священник Логгин Петров, тоей же церкви іерей Фома Костирка, смотритель подпорутчик Иван Руденков и прихожаны со всем обществом, а вместо их неграмотных по их персональному прошению житель петриковский Герасим Михайлов, сын Лысенков, руку приложил.

Відомо що в кожному храмі важливу роль відіграє напрестольник. У Свято-Георгіївському храмі напрестольник був коштовним. На срібному напрестольнику було зазначено, що храм збудовано коштом Петра Івановича Калнишевського. На початку 20 століття у губернському місті Катеринославі з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького проводиться Археологічний з’їзд. В трудах ХІІІ Археологічного з’їзду (1905 рік) знаходимо підтвердження про те, що «в Петриківці в Георгіївській церкві зберігається напрестольник». На жаль, після встановлення влади більшовиків у 1919 році святиня храму - срібний напрестольник було вилучено з храму для подальшої переплавки у фонд голодаючих Поволжя.

До наших часів Свято-Георгіївський храм не зберігся: «Як громили церкву, забрали не тільки покривало із чистого срібла зі столу у вівтарі, позолочену чашу, ризи, багато інших цінних речей, а й спалили літературу і цінні історичні папери Запорозької Січі і Протовчанської паланки, списки перших жителів і перших священиків», - писав петриківський краєзнавець Іван Понежа про закриття церкви у 1930-х рр.

Відомий майстер петриківського розпису Ф. С. Панко, який у дитячі роки навчався у школі, що була через дорогу від тієї церкви, став свідком її закриття: «І коли розбирали ту церкву, руйнували там всередині, хтось приніс мені у клас гравюрку з портретом Петра Калнишевського на дереві. Дитяча пам'ять зберегла її й через 52 роки відродив, написавши портрет». Ця робота Ф. С. Панка не тільки одна з кращих робіт цього неперевершеного автора петриківського розпису, але й одне з небагатьох зображень кошового отамана Петра Калнишевського, створене на основі автентичної пам'ятки. Сьогодні на території, де знаходилася дерев'яна Свято-Георгіївська церква, побудована лікарня, а в 1990-х рр. встановлено пам'ятний знак.

В 1812 р. у с. Петриківка нащадками запорозьких козаків («...тщанием священника Симона Кальченко и прихожан», - сказано в «Справочной книге Екатеринославской епархии» за 1908 р.) було збудовано церкву Різдва Богородиці, яку в народі до цього часу називають «Білою Богородицею». Заслужений майстер народної творчості Ф. С. Панко згадував у 2005 р.: «Як я допитувався у батька, в 1912 р. їй справляли сто років, тобто збудована вона в 1812 р., на честь перемоги Російської імперії над Наполеоном. У Вітчизняній війні брало участь багато колишніх козаків з Петриківки. Це ж було козацьке село, а люди зібрали гроші і побудували той храм. Він був престольним, на рік справляли три храми. Цегла трохи сипалася, її окували металом і окрасили білим кольором під народну архітектуру. Біля церкви була висока кам'яна дзвіниця. Навколо храму - орнаментована художня огорожа, викована місцевими майстрами. Ікони були написані прямо на стінах. Діди, я пам'ятаю, в дитинстві, було йдуть або їдуть підводою, зупинять вилиці, перехрестяться і далі їдуть. В 1930-ті роки Білу Богородицю закрили. Купол зняли. Був клуб, потім - зерносховище, а зараз її довалюють.

 

 

 

 

 

 Храм Різдва Богородиці. Фото протоієрея Ніколая Вовченко.


Цей трипрестольний храм славився далеко за межами селища. У вівтарі зберігалася одна з найбільших святинь петриківської землі - ікона Божої Матері з преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, до якої приходили молитися парафіяни зі всієї округи. На центральному престолі храму Білої Богородиці знаходилася ікона на честь Різдва Божої Матері. Лівий престол був присвячений апостолу Андрію Первозваному, який, за легендою, приніс християнство на придніпровські землі, правий - покровителю запорозьких козаків Святителю Миколаю. Кам'яний храм білого кольору, фасад якого прикрашали колони, вражав своєю довершеною архітектурою. Поблизу церкви знаходився будинок священика. Панотець залишався чи не єдиною освіченою людиною на селі, офіційно поставленим духовним пастирем, до якого парафіяни приходили не тільки сповідатися, а й за порадами у господарстві. Відомий склад священнослужителів у 1908 р., це - священник Василь Олександрович Килимов (44 роки); диякон Георгій Савченко (29 років) та церковний староста - Костянтин Бобошко (57 років). При церкві знаходилася земельна ділянка у 33 десятини, що було характерним для XIX століття.

 
 
Свято-Георгієвський храм 1996 рік.
 
Свято-Георгієвський храм у данний час.
 
Церковна освіта на той час.

 При Свято-Георгіївському храмі діяла церковно-приходська школа, котра знаходилася навпроти храму.

 1898 рік - при Свято-Георгіївській церкві діє школа зі зразковим шкільним садом і курсами рукоділля для дівчаток.

 1912 рік - училище при Свято-Георгіївській церкві 4-класне змішане, знаходиться у духовному відомстві.

 1914 рік - при Свято-Георгіївському храмі однокласне училище з трьома відділеннями.

 Знищені влітку 1934 року православні храми Петриківки.

1. Храм Святого Великомученика Георгія Побідоносця, (дерев’яний) освячений і відкритий 22 березня 1775 року, стиль - козацьке барокко.

2. Храм Різдва Богородиці збудований на честь 100-річчя з Дня Перемоги у війні проти Наполеона (цегляний), будівництво було розпочато 1912 року. Храм був збудований поряд зі старою козацькою церквою Петра Калнишевського.
 

СВЯТО-ПОКРОВСКИЙ СОБОР, ул. Красноармейская, 1, пгт. Петриковка, Петриковский район, Днепропетровская область,

тел. +3805634 2 4616, email: newbegin3@gmail.com