«Церковна православна
газета» пропонує своїм читачам коротку iсторiю виникнення канону Рiздва Христового та переклад його ipмociв iз церковнослов'янської мови.
У лiтургiйних пам'ятках V-VIII ст.словом «канон» позначають
вибранi тексти для читання та спiву на церковних службах. У УII ст.
в Церквi починае формуватися новий богослужбовий жанр: канон спiвочий -
певне правило спiву гімнів Святого Письма. Спiвочий канон складаеться з
дев'яти бiблiйних гімнів (по-слов'янськи - пiсень) у поеднанні з тропарями (від грец. <пропос» - «наспiв») - поетичними текстами, в яких iдеї
кожного гімну доповнюються i розвиваються вiдповiдно до теми свята ..
Поєднання бiблiйного гімну з тропарями й отримало назву «пiсня канону».
Рiздвяних спiвочих канонів два: обидва були написанi у VII I ст, - преподобним Космою Маiумським та його братом преподобним (санном Дамаскiном.
Iрмоси першого канону (Косми Maiyмського) виконують на всіх святкових
утренях починаючи від дня святкування Введення у храм Пресвятої Богородицi
(4 грудня за н. ст.) до Рiздва й щодня у весь перiод Святок до вiддання свята Рiздва Христового (В сiчня за н. ст.): так
виражено зв'язок мiж подию Введення - початком пiдготовки Богородицi до її майбутньої мiciї - та народженням Спасителя.
У кожнiй iз дев'яти пiсень канону звязок iз текстом бiблiйного гімну виконує початковий(головний) тропар пiснi - ірмос, який є зразком для виконання iнших тропарiв канону. Саме ірмос (грец. «сплетiння», «зв'язка»)
i повязуе змiст пмну з подальшими тропарями.
Коли з плином часу спiвочий канон
остаточно утверди вся в богослужбовому ужитку, iрмоси деяких святкових
канонів утворили самостiйний жанр -
катавасiю. «Катавасією» (від грец. «катабасiс» - «сходження вниз») називають групи імосів деяких святкових канонiв, для урочистого виконання яких
наприкiнцi кожної пiснi канону пiвчi обох церковних хорів (правий i лiвий
крилас) сходили зi своїх місць
i з'єднувалися в один хор у серединi храму.
Рiзвяну катавасiю складають
iрмоси канону преподобного
Косми Маiумським. На його створення автора надихнула святкова
проповiдь святителя Григорiя Богослова - «Слово на Богоявлення, або на
Рiздво Спасителя» (до початку V ст.
подii Різдва i Хрещення Христового в християнськiй Церкві складали одне
свято Богоявлення). Поетичний початок цього «Слова ... » i став ірмосом першої пicнi канону:
1. Христос рождается, славите:
Христос с небес, срящите: Христос на
земли, возноситвся. Пойте Господеви,
вся земля, и веселием воспойте, людие,
яко прословися.
Христос народжуеться - славте!
Христос (гряде) з небес - зустрiчайте!
Христос на зенлі - возносьтеся (до
неба)! Спiвай Господу, вся земле! Люди,
спiвайте (Йому) в радостi, ба Bін прославився.
За законом жанру ірмос кожної
пiснi канону має бути тематично пов'язаний iз поетикою
вiдповiдноi пiснi Святого Письма. Пер-
шою, бiблiйною пiснею вважається
переможний гімн пророка Мойсея
«Поем Господеви, славно ба прославися ... » (див.: Вих. 15: 1-19). Сполучна
ланка першого ірмосу - останнiй вiрш
«яко прославися», котрий збiгапься з
верховним образом пророчого гімну
Мойсея - Господом слави, Який колись
визволив свiй народ iз египетського
рабства. А тепер Господь зi славою втілюється (народжується як Боголюдина)
для того, щоб звiльнити все людство від
рабства у гpixa.
Другий бiблiйний гімн - викривальна пiсня Мойсея з книги Второзаконня (про вiдданiсть Бога Своєму
3аповiту в «дни древние» i вiроломство Iзраiлю, що тягне за собою вiдплату (див. 32: 1-43)) - включаеться
до складу пiсень канону тiльки в перiоди Великого посту i П'ятидесятницi, а
в решту часу канон складапься з восьми пiсень: 1,3-9.
Третя пiсня - це гімн Анни, матері
пророка Самуiла (див.: 1 Цар. 2:
1-10). В ірмосі преподобного
Косми Maiyмського представлено центральний образ цього гімнy - рiг,давнiй
бiблiйний символ могутності, сили, гiдності.
3. Прежде век от Отца рожденному нетленно Сыну, и в последняя от Девы
воплощенному безсеменно, Христу Богу возопиим вознесый рог наш, свят еси,
Господи.
Синові, до часу незбагненно (не за законом тлiнного ество) народженому
вiд Отця, а в останні часи без сінені втiленому вiд Дiви - Христу Богу
вигукнено: «Святий Ти, Господи, Котрий пiднiс нашу (людську) достойність!»
Пророцтво Аввакума про Богородицю як про Божу Гору, осяяну благодаттю з неба (див.: Авв. 3: 2 -19), втiлене в поетицi ірмосу четвертоi пiснi (Ессей -
батько царя Давида, прабатька Богородицi):
4. Жезл из корене Иессеова и цвет от него, Христе, от Девы nрозябл еси, из горы хвальный приосененныя чащи пришел еси, воnлощься от неискусомужныя,
невешественный и Боже. Слава силе
Твоей, Господи.
Христос, Ти - пагін вiд кореня Єссея i квітка вiд нього! Всехвальний, Ти виріс вiд Дiви - вiд Гори, отіненої прохолодою
лiсовоi гущавини. Ти - безтiлесний Бог - прийшов (до нас), втiлившись вiд Тієї (Марії), Котра не пiзнала чоловiка. Господи, слава силi Твоїй!
3а вченням Церкви, послання до
я занепалого людства Христа-Спасителя, Котрий примиряє грiшну
людину зi Святим Богом, було визначене на передвiчнiй (яка вiдбулася ще
з до початку буття свпу) Радi Святої Трійці, Саме тому в пророцтвi Iсайi
Христос названий Радником i Князем
миру (див.: Ic. 9: 6). П'ятий бiблiйний гімн
узятий iз Tiєi ж книги Iсайi (див.: 26:9-20), у якiй пророк iз глибини нiчного мороку (символ людського світу зла i гpixa) вітае прийдешнiй світанок як образ пришестя Христа, Котрий дає
людям мир iз їхнім Творцем i свiтло пiзнання iстинного Бога Отця:
5. Бог сый мира, Отец щедрот, великого совета Твоего Ангела, мир подаваюша, послал еси нам. Тем богоразуния к свету наставльшеся, от нощи утренююще, славословим Тя, Человеколюбче.
Як Бог принирення й Отець милосердя, Ти послав нам Ангела (Bicникa)
великої Твоеї Ради, Котрий дарує мир
(тобто принирення). I ми, приведені
(Ним) до свiтла богопiзнання, з ночi
починаючи ранкові молитви, славословимо Тебе, Людинолюбче.
Чудовий приклад тропаря-метафори становить ірмос шостої
пiснi в його поетичнiй iнтерпретації шостого бiблiйного гімну - молитви
пророка lони (див.: Iон.2: 3-10).Як пророк чудесним чином уникнув смерті, на
три днi опинившись у черевi кита, так
i Син Божий licyc, народившись вiд Дiви
Марії, незбагненно зберiг її дiвство:
6. Из утробы Иону младенца из6лева
морский зверь, якова nрият: в Деву же
вселышееся Слово, и плоть прием шее,
пройде сохраншее нетленну: егоже бо
не пострада истления, Рождшую
сохрани неврежденну.
Морське чудовисько, як новонародженога, вивергнуло iз черева Іону, таким
самим (неушкодженим), яким поглинуло
так i Бог-Слово, вселившись у Дiву i прийнявши плоть, вийшов iз Heї, зберiгши Її дiвство цілим; бо не пiддавшись тлiнню
(Сам), Biн i Ту, Котра народила (Його),
зберiг цiлою.
Поетика ірмосів сьомої та восьмої-
пісень канону звертається
до образiв гімну трьох еврейських отроків, якi своєю непохитною
вiрою в Бога перетворили жар полум'я
розжареноi печi на прохолоду роси
(див.: Дан. 3: 26-88):
7. Отроцы благочестию совоспитани,
злочестивого веления небрегше, огненного nрещения не убояшася, но посреде
пламене стояще пояху: отцев Боже,
благословен еси.
Виховані в шануваннi (істинного) Бога
отроки, знехтувавши наказом нечестивого царя, не злякалися загрози вогню,
але, стоячи в полум'ї, заспiвали: «Благословен Ти, Бог отцiв (наших)!».
Тропар ірмосу восьмої пiснi -
також метафора. Bін прославляє
Бога, Котрий чудесно зберiг
Марiю, завдяки Їi чистотi, вiд обпалення
вогнем Божественноi природи Її Сина
так само, як ранiше зберiг трьох юнакiв
у бурхливому вогн!:
8. Чуда преестественнаго росодательная изобрази nещь образ: не бо яже
nрият палит юныя, яко ниже огнь Божества Девы, в нюже вниде, утробу. Тем
восnевающе воспоем: да благословит
тварь вся Господа и nревозносит во вся
веки.
Пiч (вавилонська), котра дає прохолоду, прообразувала надприродне чудо:
як вона не спалила кинут их у неї юнакiв,
так i вогонь Божества не обпiк утробу
Дiви, зiйшовши в неї. Тому, прословляючи
(Бога), заспіваемо: «Хай блогословить
i звеличує Господа все (Його) творiння
в усі часи!».
Нарештi, ірмос дев'ятоi пiснi
передав захват пiснеписця вiд
споглядання дивовижної містеpii - явлення Неба на землi при народженнi Спасителя:
9. Таинство странное вижу и преславное: небо вертеп, Престол Херувимский Деву, ясли вместилище, в нихже возлеже невместиный Христос Бог,
Егоже воспевающе величаем.
Бачу надзвичайне i незбагненне (букв.парадоксальне) тоїнство: печера стала
Небом, Дiва - Херувинськин Престолон
(Бога); ясла - вмістилищем , в яком
лежить невмістиний Бог - Христос,
Якого ми величаемо, оспiвуючи в гімнах.
Iрмоси другого рiздвяного канону -
преподобного Іоанна Дамаскiна - у
бiльшостi храмів сьогоднi не виконують.
Цей канон написано вiзантiйським
ямбiчним вiршем, i його прозаiчний
слов'янський переклад не передав всієї
краси цiєї найвищого рiвня церковної
поезii. Як задостойник (пiснеспiв, що
заміняє звичне «Достойно есть» у святкові перiоди) на Божественнiй лiтургii
звучить лише ірмос дев'ятоi пiснi канону
Дамаскiна, котрому передус приспiв:
Величай, душе моя, честнейшую и
славнейшую горних воинств, Деву Пре-
чистую Богородицу.
Любити убо нам, яко безбедное страхом, удобее молчание: любовию же, Дево,
песни ткати сnротяженно сложенныя
неудобно есть. Но и, Мати, силу, елико
есть nроизволение, даждь.
Звеличуй, душе моя, Ту, Котра достоiнством i славою вища вiд ycix небесних
сил, - святу Дiву Богородицю.
Наскiльки безпечнiше було б полюбити новчання! - Адже дуже важко нам
в любовi до Тебе, о Дiво, сплiтати гiднi
та злагоджені гімни ... Але Ти, як Матір
дай на це стiльки сили, наскiльки є у нас
старанності й волi!
|
