“Не бійтеся тих, що вбивають тіло…” До 100-річчя від дня загибелі священномученика Владимира (Богоявленського)
Наприкiнцi сiчня 1918 р. давнiй Киiв-град вразила жахлива звістка: бiля фортечних валiв поблизу Києво-Печерської Лаври був по-звiрячому вбитий -
розстрiляний i заколотий багнетами - 70-рiчний митрополит Київський i Галицький Володирмир (БогоявленськиЙ). У цiй мученицькiй смерті архiерея, котрого знала i шанувала вся православна Росiя, люди побачили гpiзне передвiстя прийдешнiх кривавих подiй.
ЛАВРА У ОБЛО3І
«На початку 9-i години ранку 23 сiчня
(5 лютого за н. ст. - С.Г.) Лавра опинилася пiд сильним i жорстоким обстрiлом бiльшовикiв з боку Дарницi та Микiльської слобiдки, - писав незабаром пiсля цього злодiяння професор КДА протоiєрей Федiр Титов у своїй книзi "Вінок на могилу Високопреосвященного Митрополита Володимира". - ... Над пiвденними дверима, що ведуть iз двору в
Хрестовоздвиженську церкву на Ближнix печерах, знаходиться, мiж iншим,
ікона Казанської Божої Maтepi. В цю ікону потрапила шрапнельна куля, пробила у склi отвтр i заглибилася в ікону в тому мicцi, де знаходиться серце Богонемовляти. Вид цiєї iкони справляс приголомшливе враження на богомольцiв. Навіть деякi більшовики в подивi зупинялися згодом перед цією iконою ... »
Професор Титов, очевидно, маючи надію на те, що нечуваний злочин
незабаром буде розкрито, а вбивці- покаранi, стенографiчно докладно
i точно, не упускаючи найменших деталей, дiалогiв, зображуе драматичнi подiї
тих дн;в. На жаль.лише багато десятилiть
по тому, коли розпалася тоталiтарна держава i багато таемниць злодiянь гонителiв Церкви жахнули світ своїми масштабами, коли вiдновилося чернече життя у Лаврi, наші сучасники змогли ознайомитися з цим унiкальним документом.
Далі Титов оповідає: «До вечора
23 січня більшовики оволоділи
Лаврою, ітоді в нiй почалися такі дикi
насильства i прояви варварства, перед
якими блiднуть оповiдi про грабунки й
насильства, вчинені дикими монголами
пiд час зруйнування Києва i Лаври у
1240 р.Озброєні юрби людей вривалися
в храми, iз шапками на головах i цигарками в зубах, чинили крик, шум i непо-
добства пiд час богослужiння, вимовляли
лайки та блюзнірства над святинею, вдиралися в житла ченцiв удень i вночi, cтpiляли над головами на смерть переляканих стареньких i били ix, грабували що тiльки потрапляло пiд руку, зупиняли ченцiв удень на дворі, примушували роздягатися i роззуватися,обшукували i грабували, знущалися i били нагайками, хапали сторонніх осiб, котрі випадково опинилися в той час у Лаврi, особливо вiйськових - офiцерiв i генералiв, пiддавали їх жорстокій страті...
24 сiчня (за день до смерті. - С. г.), в середу, перед Лiтургiєю, митрополит
Володимир служив У Великiй церквi акафiст Успiнню Божої MaTepi. Читання
акафicта митрополитом, за спостереженням тих, хто йому спiвслужив,
вирiзнялося особливою проникливiстю i задушевнiстю. Нiч на 25 січня вся
Лавра проводила без сну, у надзвичайнiй тривозi. Цiлу нiч братiя залишалася
в храмі на молитвi, безперервно служили молебнi та спiвали акафiсти.
Митрополит Володимир також усю нiч не спав. 3 раннього ранку 25 сiчня
почалися нові насильства i грабунки в Лаврi ...
У вечері того ж дня ... Hа парадному вході митрополичої квартири
пролунали три рiзкi дзвiнки, й у вiдчинені двері увiйшли п"ять озброєних
солдатів на чолi з матросом. Матрос запитав: "Де Володимир митрополит? Ми
хочемо з ним переговорити ... "»,
Але перервемо опис мученицької кончини митрополита Володимира, що фiксує буквально по хвилинах останні миттi життя святителя. Необхiдно повернутися в минуле, щоб уявити драматичне становище Церкви (зокрема,Київської кафедри) та сповiдницьке життя i дiяльнiсть священномученика Володимира.
ВIРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬ
Майбутнiй митрополит Володимир (вмиру - Василь Никифорович Богоявленський) народився 1848 р. в Тамбовськiй губернii, в с. Мала Моршка Моршанського повiту. Вищу духовну освіту здобув У Київськiй духовнiй академії, яку
закiнчив iз вiдзнакою в 1874 р. Пiсля закiнчення академії повернувся на
батькiвщину, щоб присвятити себе просвiтницькiй та педагогiчнiй дiяльностi. У Тамбовськiй духовнiй семінарії він викладав одразу кiлька предметiв -
гомiлетику, лiтургiку, пастирське богослов'я i нiмецьку мову. Паралельно
в жiночому єпархіальному училищi та гiмназii читав лекції із географiї та лiтератури.
Пiсля семи років педагогiчної роботи Василь Богоявленський
прийняв священний сан. Незабаром пiсля висвячення його спiткало величезне життєве випробування: від
швидкоплинних сухот померла його
молода дружина i маленька дитина.
Вбачаючи в цьому незбагненну волю
Божу, отець Василiй вирiшив цiлком
присвятити себе служiнню Церквi та
прийняв чернечий постриг з iм'ям
хрестителя Pyci рiвноапостольного
князя Володимира.
У ювiлейний 1888 р. - piK 900-рiччя Хрещення Pyci - він був
хiротонicаний на епископа Староруського, призначений вікарієм давньої
Новгородської епархй. Через два з
половиною роки владика Володимир
очолив архгерейську кафедру в
м. Самара, де йому довелося стикнутися з голодом унаслiдок сильного
неврожаю та епiдемii холери, що спалахнула потiм. У цих важких умовах
епископ Володимир проявив винятковий органiзаторський талант зі створення благодiйних iдалень, богадiлень, лазаретiв для хворих i сам безстрашно
брав участь у похованнях померлих від епiдемiї та поминальних службах на
кладовищах. Святительський подвиг
епископа Володимира був високо оцiнений Святiшим Синодом, i в 1892 р.
його призначили - iз возведенням у
сан архієпископа - екзархом Грузii, де
зa п'ять років служiння його авторитет
як iєpapxa зрiс iще бiльше. I коли
постало питання про призначення
нового керуючого Московською єпархіею, вибiр при пав на 50-рiчного apxiепископа Володимира.
Архiєрейське служiння митрополита нерозривно повязане з
його лiтературно-богословськими
працями, проповiдницькою дiяльнiстю. Ведучи суворе аскетичне життя,
невпинно звершуючи богослужiння,
керуючи епархіями, будучи прюритетним членом Святiшого Синоду, він до
останніх днів був зайнятий написанням просвiтницьких праць. 3-пiд його
пера вийшло безлiч чудових
морально-педагогiчних праць. Biд
народження скромний i м'який на
вдачу, в питаннях захисту чистоти вiри
i Церкви владика Володимир виявляв
непохитну силу волi, абсолютну безкомпромiснiсть, до готовності
покласти душу свою.
Цi якостi й допомагали перенеститi величезнi випробування, котрі довелося йому пережити протягом 14 років управлiння Московською єпархією i трьох років управлiння Петроградською єпархією. Маститий архієрей, у роки революцiї 1905 р. Biн безстрашно відвідував заводи i фабрики, зустрiчався з робiтниками, розмовляючи з ними про соцiальнi питання, про необхiднicть збереження вiри Христовоi.
Росія тих poків уже кипiла передреволюційними настроями, йшла Перша світова вiйна - все це позначалося i на стані Церкви. 3ахищаючи церковний корабель iз багатомiльйонною паствою від втручань i полiтичних iнтриг, митрополит Володимир сам став жертвою доносів i наклепницької кампанii, в результатi чого був переведений на нiбито бiльш спокiйне мicцe - давню Київську кафедру.
ГОЛГОФА
Призначення в Київ вiдбулося в листопадi 1915 р. Цей життєвий перiод
був для священномученика останнім випробуванням його вiри й апостоль-
ського сповiдництва. Наче передбачаючи мученицький хрест, митрополит
приїхав у місто святого князя Володимира з важким серцем. Yci цi останні
роки він провiв зосереджено та строго. Незважаючи на похилий вiк,брав дiяльну участь у життi Церкви як найперший член Синоду. У 1917 р. він бере участь у Всеросiйському Помiсному Соборi в Mocквi, на якому було вiдновлено патрiаршество i вирiшувалися доленоснi питання життя Церкви в нових револю-
цiйнИ'х умовах.
.
Повернувшись до Киева, владика стикнувся з рухом самосвятів-розкольникiв, якi вимагали революційних реформ у церковному ycтpoї, змiни канонiчних норм. Митрополит Володимир став на сторожi чистоти вiри, її апостольських вселенських законiв i,розумiючи, що хворобливий Bipyc революцiї не повинен охопити церковний органiзм, рiшуче вiдкидав будь-якi спроби з перебудови Церкви. Вороги з числа лжебратii вимагали, щоб він залишив Київ, або лицемiрно пропонували йому стати «патрiархом всієї Украiни»,погрожували, залякували, пiдсилали пiдбурювачiв, але старець-митрополит залишався вiдданим своему пастирському й архгерейському обов'язку .
.. .Пятеро озброених людей увiйшли в його покої, зажадали побачення з
ним, вчинили обшук i допит. Митрополит залишався зовнi спокійним. Коли ж
вони наказали йому одягнутися i пройти з ними, він сказав: «Якщо ви хочете
мене розстрiляти, стрiляйте тут». Але кати вивели його з покоїв.lдучи, митро
полит благословив свого келiйника Филипа, витер сльозу зi щоки i ступив У
холодну зимову темряву. За свiдченням протогерея Федора Титова, один iз чен
цiв бачив, як убивцi вели митрополита через лаврське подвiр'я повз Велику
Успенську церкву до Економiчних воріт.Бiля храму матроси закурили, а вла-
дика пiдiйшов до головного входу в храм i став молитися. Бiля воріт він
знову зупинився, звернувся до надбрамної iкони святителя Миколая i,
перехрестившись, низько вклонився ...
Через кiлька хвилин двоє лаврських ченцiв, що стояли у дворі, почули
чотири, а потiм ще два рушничнi пострiли. Хтось сказав: «Це владику
розстрілюють ... ».
«За словами одного випадкового очевидця мученицької кончини митро-
полита Володимира, - пише Титов, - убивцi привезли останнього до мiсця
розстрiлу на автомобiлi. Коли вбивцi вивели митрополита з автомобiля
i зупинилися на майданчику, архiпастир-мученик попросив у них часу ще
помолитися Богу. Один iз убивць сказав:
"Тільки скорiше". Тоді митрополит звiв руки догори i сказав: "Господи! Прости Moi грiхи - вiльнi та мимовiльнi, i прийми дух мiй з миром". Потiм благословив хрестоподiбно обома руками своїх убивць i сказав: "Господь вас благословляє i прощає". I пiсля цього, коли митрополит ще не встиг опустити рук, пролунало чотири пострiли. Вбивцi пiдiйшли до митрополита, який упав, i зробили кiлька пострiлiв у лежачого .. ."» Так було вiдкрито першу сторінку у величезнiй книзi кривавих гонінь ХХ ст. на Церкву Христову, за яку вiддали життя багато тисяч мученикiв. На згадку про цю трагiчну подiю Церква встановила в першу недiлю пiсля 2S сiчня (за ст. ст.) святкувати Собор новомученикiв i сповiдників Руських, а також звершувати поминання всіх постраждалих у часи гонінь за Bipy Христову.
